українською  česky 

Розширений пошук
Article notification Print Decrease font size Increase font size

Міністр Ян Ліпавски: Чому Європа не може залишити Україну?

Пропонуємо чеський переклад статті міністра закордонних справ Яна Ліпавського для німецької преси на тему російської небезпеки, української боротьби за свободу, чеського історичного досвіду з окупацією та ролі Німеччини в нинішній ситуації.

Дата 24 лютого 2022 року знаменує собою не тільки початок нового російського вторгнення в Україну, але й початок нової історичної ери. У нашому сусідстві ми бачимо масштаби жахів, які ми навіть не підозрювали, що ще колись будемо  переживати в Європі. Їх рушійною силою є Росія, яка не лише не хоче визнавати право України на вільне існування, а й хоче відновити імперські сфери свого впливу всупереч міжнародному праву та заходам безпеки, які на ньому ґрунтуються.

Ми всі опинилися в російській небезпеці, а не лише держави, які Росія вважає своїми ворогами. Життя в мирі, повага до громадянських прав і прав людини, свобода та демократія внаслідок російської агресії перестали бути звичним явищем. Це потрібно усвідомити! Російська війна — це війна проти принципів, які є ядром нашої спільноти. Тому відважні українці захищають не лише свою батьківщину, а й батьківщини та цінності всіх нас. Саме тому ми повинні надати їм всю нашу допомогу. Від прийому біженців (лише в Чехії їх зараз 300 тис.) та гуманітарної допомоги і аж до постачання зброї, у тому числі важкої. Чехія була однією з перших країн, яка почала надавати всі ці форми допомоги, і є однією з тих, яка запроваджує найжорсткіші санкції проти Росії. Нами не керує русофобія, нашою метою не є  загострення ситуації. Метою є ефективно протистояти безжальному злу, яке нам загрожує. Можливо, одного дня це оцінять і самі росіяни.

До принципової позиції нас зобов’язує і історичний досвід. Ми досі пам’ятаємо вторгнення радянських військ до Чехословаччини. І тоді також Кремль стверджував, що прийшов на допомогу громадянам нашої країни, хоча насправді хотів лише обірвати їх прагнення до свободи. Далі було двадцять років тоталітарної агонії, від якої ми звільнилися лише у 1989 році. Тому нам зрозуміле природне прагнення українців жити відповідно до власних уявлень, а не до бажань тоталітарної влади. Водночас ми бачимо, що українці прагнуть до тих самих цінностей, про які мріяли чехи та словаки у 1968 році, і яких вони змогли досягти лише завдяки Оксамитовій революції, а згодом і нашому членству в НАТО та ЄС.

Другим визначальним досвідом є Мюнхен 1938 року. Він залишив у чехів глибоке почуття образи за те, що перед обличчям неприйнятних вимог гітлерівської Німеччини ми були зраджені в інтересах ефемерного миру західними союзниками. Можливо, західні політики справді вірили, що принісши в  жертву маленьку демократичну державу, так вони задовольнять апетити диктатора і збережуть мир у Європі. Однак, це не виправдовує їх. Це була трагічна помилка, яка лише посилила у Гітлера враження, що він може дозволити собі все. Результатом стала світова війна. Цей урок історії вчить тому, що агресору не можна поступатися, а політика умиротворення не приносить миру. Водночас ми знаємо, до чого може призвести така помилка. Країни, які відчувають себе покинутими, можуть шукати підтримки деінде. Зокрема і через мюнхенську травму чехословацьке суспільство вирішило повернути на Схід. Це на чотири десятиліття кинуло нас в обійми комуністичної диктатури. Тому ми вважаємо, що українці повинні відчувати не лише те, що у важкі часи ми на їхньому боці, але й також те, що їм раді в Європі. Надання статусу країни-кандидата в члени ЄС зможе посилити це відчуття. У будь-якому разі наш чеський досвід говорить нам, що ми повинні зробити все можливе, аби не втратити українців у важкі часи.

Що стосується Німеччини, яка є нашим стратегічним партнером, то нам зрозуміло, що її погляд на Росію та Східну Європу формують інші ключові події. На жаль, у 1930-40-х роках Німеччина відігравала погану роль в історії Європи, подібно до Росії сьогодні. Але для нас, як і для інших країн, є натхненням те, як німці змогли впоратися зі своєю історичною помилкою, а також пропрацювати кривди, заподіяні нею. Німеччина пройшла неймовірний шлях після закінчення війни. Стала сильною демократією, економічною силою та двигуном європейської мирної співпраці. Вона також довела, що здатна не лише коригувати свої давні моделі мислення, а й приймати сміливі рішення та бути рушійною силою змін на європейському рівні. Німці змогли зробити величезний стрибок перед обличчям російської агресії. Однак, вони все ще вагаються, аби взяти на себе більш сильне лідерство. Природно, що «Zeitenwenden» приносить із собою сумніви та страхи. Ми знаємо це з нашого власного минулого. Але поведінка Росії є великою загрозою для всіх нас. Захист усього, у що ми разом віримо, вимагає надзвичайних рішень. І ці рішення приймаються легше у співпраці з надійними партнерами, які можуть підтримати та підбадьорити. Чехи готові бути саме таким партнером для німців. У той же час вони розраховують на те, що в цей вирішальний момент Німеччина знову стане двигуном Європи.

 

Автор: Ян Ліпавски

Оригінал статті німецькою мовою було опубліковано у “Frankfurter Allgemeine Zeitung” 4 травня 2022 року.