українською  česky 

Розширений пошук

index

  Александр Дрбал Великий  Голодомор і  чехи  в  Україні[i]   Читаючи матеріали українського часопису „Пороги“ (Чеська Республіка) про Голодомор 1932-1933 рр., зокрема, інтерв’ю професора Києво-Могилянської Академії Михайла Кірсенка, інші українські видання та

Александр Дрбал

Великий Голодомор і чехи в Україні [i]

Читаючи матеріали українського часопису " Пороги" (Чеська Республіка) про Голодомор 1932-1933 рр., зокрема, інтерв'ю професора Києво-Могилянської Академії Михайла Кірсенка, інші українські видання та веб-сторінки, приходиш до висновку, що дослідження Голодомору та голодних років 1921-1923, 1928 і 1947-1948, ведуться в Україні лише окремими істориками. [ii] І вже зовсім ніхто не досліджує (принаймні автору цього не відомо), як пережили Голодомор і вказані голодні роки представники національних меншин і, зокрема, чехи. Власне, щоб звернути увагу істориків на цю сторінку Голодомору, автор і пропонує читачам своє невелике дослідження.

Голод 1921-1923 рр., який викликали війни, післявоєнна розруха сільського господарства, політика " воєнного комунізму" і посуха, охопив чеські села півдня України, зокрема, Богемку і Сергіївку Миколаївської області, Веселинівку, Малу Олександрівку і Новосамарку Одеської області, Кінський Загін Херсонської області, Новгородківку Запорізької області, Лобанове та Олександрівку в Автономній Республіці Крим. [iii] Допомогу краянам надали Чеськобратська церква євангельська (ЧБЦЄ), християнське громадське об'єднання " Koстніцька громада", Чехословацька громада леґіонерів та римокатолицький Архиєпископ Оломоуцький Др. Циріл Антонін Стоян (*1851-†1 923). Цей голод добре описаний в спогадах вікарія ЧБЦЄ Рудолфа Шедиго (*1873-†1970), який у 1922 і 1923 рр. за дорученням "Koстніцької громади" здійснив поїздки по чеським селам півдня України і Криму, організував для них гуманітарну допомогу і взяв на навчання в Чехословацьку Республіку 78 дітей з бідних чеських родин і сиріт. [iv]

Голод 1928 р., який викликала велика посуха, мешканцям чеських сіл вдалося пережити без жертв, але в пам'яті він залишився, наприклад, у мешканців Богемки.

Голодомор 1932-1933 рр. і пов'язані з ним репресії, організовані тодішнім режимом, також охопили чеські села півдня України. Найгірше становище було у селі Богемка , яке було взагалі єдиним чеським селом в Україні, де мешканці вмирали від голоду. Збереглися також імена померлих. Це Юлія Горта, Лудвік Горта, Фердінанд Єлінек, Марія Кратохвіл, Йозеф Йозефович Кулгави, Мірослав Фрідріхович Кулгави, Ярослав Фрідріхович Кулгави, Лудвік Павлович Пуйман, Крафт Райгорт, Марія Фрідріхівна Заплітна, ур. Кулгава, і її двоє дітей, Франтішек Златнік та двоє невідомих, які померли йдучи через Богемку. [v] Всі померлі були поховані в балці між селами Богемка і Новоселівка, а перезахоронені на сільському цвинтарі лише 27 липня 1947 р. Краяни добре розуміли причини голоду і хто за ним стоїть. Це довів своєю смертю Лудвік Павлович Пуйман, який зі словами " Піду до Леніна, хай мене накормить" пішов з дому і помер біля пам'ятника В.І. Леніну у районному центрі Врадіївка. Для того, щоб хоч якось допомогти собі і родинам, навіть, писалися листи в Чехію до вікарія Р. Шедиго, хоча це і було смертельно небезпечно. В архіві Синодальної Ради ЧБЦЄ зберігаються листи Йозефа Криштофовича Горти (*1900-†1971) і Емілії Пуйман ( * 1914-† ? ) з проханням про допомогу (див. Додатки 1 і 2, подаються на мові оригіналу), в яких також описуються страхіття цього голодомору. [vi] Є в архіві також документи про фінансову допомогу ЧБЦЄ, "Koстніцької громади" і "Робочого корпусу чеських екзулантів" мешканцям Богемки, яка була доставлена кур'єром. Ще й сьогодні в Богемці можна почути розповіді про пережите, але і в Чехії мешкають колишні її мешканці, які пережили Голодомор. Це, наприклад, пані Марія Окенкова (1932 р.н.), уроджена Горта, з Тасовіц (район Зноймо). Під враженням від її розповіді український поет В'ячеслав Друзяка з Міловіц написав вірш "Геноцид", в якому використані деякі факти з її розповіді і який далі пропонуємо нашим читачам.

Нарешті, голод 1947-1948 рр., який викликала післявоєнна розруха сільського господарства, велика посуха 1946 р. (при великій спеці майже два місяці не йшов дощ), неврожай та радянські методи господарювання, мешканцям чеських сіл вдалося пережити без жертв, але його відголоски відчувалися ще у 1950 р.

На завершення відзначимо, що голодомори та репресії, які охопили і чеські села, завжди будуть пов'язані в історії України з діяльністтю Комуністичної партії, Радянської влади і особисто Й. Сталіна. Що стосується Великого Голодомору, то він справедливо визнаний актом геноциду Конгресом США ще у 1988 р., а Верховною Радою України, нажаль, лише 15 травня 2003 р. Залишається лише сподіватись, що, як вже задекларовано в Україні, в Києві в парку "Володимирська гірка" буде відкрито Державний історико-меморіальний комплекс пам'яті жертв голодоморів, політичних репресій та насильницьких депортацій, а неподалік на вул. Трьохсвятительській, 4-б, давно очікуваний світовою громадскістью, науково-дослідний центр цього комплексу з бібліотекою та музеєм. [vii]


В'ячеслав Друзяка

Геноцид

Присвячую дружині Марії, уродженці с. Богемки на Миколаївщині

Клекоче нам розпечене нутро.

Хто вичерпає нам шоломом горе?

Юрій Клен

Щоб Україна впала на коліна,

і дух козацький, щоб навіки згас,

та гнула перед старшим братом спину,

й ніколи вже на ноги не сп'ялась,

замислив кат, тиран, підступну кару:

нещадно, підло винищить народ!

Не треба грізних війн, пси-комісари

найкращих поведуть на ешафот …

Знаряддям стала "засуха" в ту пору:

бач не вродило, нікого винить,

до крихти опустошили комори -

сплели потворний геноцид століть.

Зайшло у хату троє "активістів",

один з них до колиски підійшов …

обшарили всі закутки, всі миски,

нічого не знайшли, він, змій, знайшов.

Прискіпливо дивився на дитину,

втім рвучко нахилився і … підняв.

З під неї витяг з манкою торбинку,

а з нею і надію відібрав …

Розлючені вдирались на обійстя

і щупами дирявили весь двір.

Земля й душа зрябіли геть від вістря

й волають крізь віки немов докір! …

Забрали все, нахабно до зернини,

хто приховав - спровадили в Сибір.

і солов'їну, калинову, тополину -

перетворили в вимерлий пустир ...

Від голоду вмирали, пухли люди,

тіла їх розкрадались край доріг…

Пів України винищив іуда,

знекровлена, щоб приповзла до ніг.

Зайшли нещастя й смерть у кожну хату,

немає вдома навіть сухара.

Від розпачу сивіє з горя мати -

її дитя, мов свічка догора …

А вранці вони каркали у вікна,

чекаючи настирно мертв'яка.

Не доживали люди свого віку,

сумуючи, чом доля в них така …

Удосвіта вивозили у поле

і там десь заривали у яру

і свідками були лише тополі

безбожних вчинків - нелюдських наруг.

За жертвами не голосили дзвони,

не заливалась музика слізьми.

Мільйони знищив душегуб, мільйони (!)

щоб Україна борсалась в пітьмі.

Щоб віддала духовність, землю, Віру

своїм одвічним, лютим ворогам,

а українці, щоб пішли по миру,

молитись кривдам і чужим богам …

Пішли у Лету й Берії, й Єжови,

лакузи свинопасових інтриг,

вже сотні літ орлиця двоголова

трясе Вкраїну в пазурах цупких …

Всесильний Господи, молю Тебе, благаю:

" Врятуй нещасну землю і народ.

Перевертнів скарай - бандитську хижу зграю,

вкажи єднання шлях, до щастя, до висот!"

Ще довго будуть люди пам'ятати,

те лихо, що затьмарило віки.

Та не вдалось катам наш дух здолати,

народ великий, гордий і стійкий!

1999-2005 рр.



[i] Цей матеріал у скороченому вигляді опубліковано в часописі " Пороги" (№ 6 за 2004 р.) під назвою "Сталінський голодомор і українські чехи".

[ii] Однією з найкращих книжок, яка об ' єктивно висвітлює це питання, є книга Осипа Мороза і Степана Злупка " Українське селянство першої половини ХХ століття : Трагедія і героїзм " (Львів, 1997).

[iii] Всі назви сіл та їх адміністративно-територіальне підпорядкування сучасні. З них вже не існують Сергіївк а ( засн. у 1907 р., існув. до 1976 р.) та Кінський Загін ( засн. у 1899 р., існув. до 1987 р.) , які були ліквідовані Радянською владою як "неперспективні села".

[iv] С погад и вівкарія Р. Шедиго " Ze vzpomínek starcových" знаходяться в архіві Синодальної Ради ЧБЦЄ у Празі , а також частково опубліковані в часописі "Naše zahraničí" (3-4/1923, 2/1924, 3/1927).

[v] При написанні українською мовою чеських імен і прізвищ померлих автор намагався як найточніше передати їх чеське звучання.

[vi] Лист Емілії Пуйман опублікавано автором у часописі " České listy" (№ 9 за 2003 р.).

[vii] Уроки історії : Голодомор 1932-33 рр. - http://www.golodomor.org.ua/

Додаток 1

Лист Йозефа Криштофовича Горти (*1900 -†1 971) з кінця 1932 р.

"Mnoho vážený strýčku! Předem mého dopisu přijměte co nejsrdečnější pozdrav Vám i Vaší rodině. Co se týče nás, doposud jsme živi a zdrávi. Prosím , odpusťte, že si Vám dovolujeme psáti. Od té doby, co jste v Čechách, jsem nepsal; většinou Vám psala naše Loviska. Nyní jsem přinucen z nouze také Vám napsati pár řádek. Chci se Vám zmínit, co nás ke konci tohoto roku potkalo, že z naší vesnice zabrali a zavřeli 26 hospodářů, těch nejlepších. Byli mezi nimi i Vaše sestra Žofie s celou rodinou. I já jsem tam proseděl 40 dní a když jsem se vrátil, chodili se na mne lidi dívat, jak vypadám a nejeden nade mnou zaplakal, že ze mne, zdravého člověka, udělali trup. Dostávali jsme tam 100 gramů chleba denně a čtyřikráte za den převařenou vodu. Dokud jsme měli něco šatstva, chodila je žena prodávati na bazar a za utržené peníze kupovala a vozila za námi jídlo. Rozprodala vše, co nám zbylo po "rozkulačce" a tak nás s panímámou udržovala při životě. Teď, když jsem se vrátil domů, není co jíst a žena chodí po ruských vesnicích a prosí o nějaké jídlo, aby mně trochu přilepšila a mamince něco zavézt mohla. Za maminkou jezdí jednou týdně, poněvadž za den toho mnoho nevyprosí; to musí prositi a choditi celý týden, aby to za něco stálo. A při tom sama hladoví a děti doma čekají na ní, co přinese. Mají také hlad. Jest to velmi těžké k vydržení. Proto jsme se se ženou dohodli, že se obrátíme k Vám o pomoc. Buďte proto strýčku tak hodný a pomozte nám v naší veliké bídě o jídlo. Jestli můžete, tak nám pošlete (půjčete) asi 15 dollarů, abychom si mohli koupiti trochu jáhel, poněvadž to již nemůžeme vydržet. Jestliže nám odmítnete pomoc, tak jistě zhyneme hlady, poněvadž kromě "buraku" [cukrové řepy] nemáme ničeho a ani těch není dosyta. Doufám, že Vám Hapalová po svém příjezdu o všem vypravovala, jak zde žijem. Teď jest to ale horší, než před jejím odjezdem. Ještě jednou Vás prosíme, pomozte nám v naší veliké bídě, kolik jen můžete. Zde se nikdo nestará o to, aby měl v čem choditi. Každý se stará jedině o jídlo, Jest mnoho o čem psát, a jsme i za dopisy Vám posílané pronásledování, ale přesto jsem se odvážil Vám trošku naše postavení popsat, poněvadž jest mi to jedno, zdali mám zpuchnout anebo umřít od hladu anebo tam. Jest to úplně stejně. ... Kdo nezkusil hlad, ten si nemůže představit, jak jest to těžké snášet. Dříve hospodáři lepším psy krmili, než my teď jíme. S Bohem, nashledanou, zůstávám Váš synovec od Vaší nebožky Marie starší syn v Bohemce" .

Додаток 2

Лист Емілії Пуйман ( * 1914- ? ) від 22.04.1933 р.

"Pane faráři, prosíme, neodkládejte naší prosbu ani na chvilku, neboť smrť hladem jest hrozná. Viděli jsme zde, jak již dva zemřeli hladem, hoši Kulhavých. Byli opuchlí, až se blýskali a opuchlých je u nás velice mnoho. ... Snad nás znáte. Já jsem Václava P ujmana nevěsta, máme dvě děti, Aničku a Adolfka. Anička jest tříletá a hošík sedmiměsíční a můj muž Ludvík sedí zavřený v "dopru" [ve vězení]. Už neumí ani chodit, musí ho zdvihat a já jsem s dětmi sama doma. Děti pláčou, chtějí jíst a není jim do úst co dát. Komu ještě dojí kravička, tak nám trochu toho mléka dá. Ale co je to všechno platné. Takových, jako jsme my, jest u nás mnoho, skoro polovička nemá ani stodolu, ani komoru, ani kde by hlavu sklonili. Jsme jenom jako ptáci, pořád přeletujeme z chaty do chaty a svého nic, ani tu lžíci nemáme, poněvadž nám všecko sebrali a z chat povyháněli, tak že nezbývá nic jiného než umřít hlady. Pantáta jest vypovězen na pět let a panímáma jest jako já honěna z místa na místo a můj otec jest také již pět měsíců ve vězení. U nás mnozí dostávají z Čech pomoc a já věřím, že moje prosba nebude oslyšena, ale vyslyšena. Když budete něco posílati, adresujte na Josefa Rejchrta. Kdyby jste to adresovali na nás, tak by nám to vláda nedala, poněvadž nás počítají jako " pomeščíků" [panů], jsme zavření, ti poslední. Pošlete něco také Bedřichu Rejchrtovi, také jest zavřený, sedí v Oděse již 6 měsíc, i Saša Sivačuková a stejně s ním i všichni, co byli v Čechách. Velice strašně vypadají, někteří již složili svoje kosti v "dopru" navždy, odešli na věčný "dopr", odkud není návratu".